Новини ковальства | Smith news
We rememebr Alfred Habermann....and will always will...
| від 2 05 2008 - 01:57
Альфред Габерманн ( 1930-2008), будемо пвм’ятати
АЛЬФРЕД ГАБЕРМАНН (1930-2008), БУДЕМО ПАМ’ЯТАТИ
Сергій Полуботько,
Голова Спілки майстрів ковальського мистецтва України
Вперше з ім’ям Альфреда Габерманна я познайомився завдяки єдиному ґрунтовному виданню з художнього ковальства, що існувало тоді на теренах колишнього Радянського Союзу. Це була книга чеських авторів Густава Семерака й Карела Богмана «Художнє ковальство та слюсарне мистецтво», перекладена російською в 1982-му році.
Підручник цей я отримав в подарунок в 1989 році, коли почав займатися художнім куванням. В тому ж таки 1989-му році в СРСР виникла можливість відвідування країн «соціалістичного табору» – Польщі, Болгарії, Чехословаччини. Тоді ж і визріла ідея використати туристичну подорож до Чехословаччини для знайомства з чеськими ковалями. Колега, який подарував мені книгу і організував подорож, запитав мене: «З ким із ковалів, представлених у книзі, ти хотів би зустрітися?» Я відповів: «З Альфредом Габерманном». У книзі було згадано, що він живе в Їглаві. Але, опинившись в цьому місті, з’ясувалося, що на той час Альфред Габерманн вже переїхав до Німеччини, тож ми опинилися в майстерні його брата Леопольда, з яким до цього працював Альфред. З такої, в дечому заплутаної подорожі, і почалося знайомство з родиною Габерманнів. Леопольд познайомив нас з Альфредом на зустрічі ковалів в замку Гельфштин у тому ж 1989-му році. Альфред вже тоді викладав ковальство на щорічних курсах в Венеції (Італія). Він запропонував мені заповнити анкету на проходження трьохмісячних курсів ковалів-реставраторів. Таким чином, завдячуючи зусиллям Альфреда Габерманна, через два роки я отримав стипендію і став першим художником-ковалем з колишнього Радянського Союзу та молодої незалежної України- студентом Альфреда Габерманна в Венеції.
Мистецтво А. Габерманна, його відношення до роботи було, є і назавжди залишиться для мене прикладом для наслідування. Для нього не існувало чогось другорядного, все було виконано бездоганно: горно, підставка для кліщів, самі кліщі та молотки, стіл, підлога в кузні – все сяяло досконалістю. В цьому він був безкомпромісним.
Творчі роботи , які він виконував, попри свою технічну майстерність та професійну досконалість, завжди несли новизну форм, скульптурну пластичність, сміливість думки та креативність.
Він завжди зустрічав всіх із щирою посмішкою, подорожуючи світом і сіючи зерна високого ремесла.
Я ніколи не забуду, коли ми, вертаючись з лекцій по каналу Гранде в Венеції, сиділи поруч у «вапоретто», а він розповідав про свого дідуся-коваля, який під час громадянської війни перебував у полоні в Сибіру; про свого батька, який загинув у другій світовій війні недалеко від Одеси. Альфред тоді сказав незабутні для мене слова: «Вчіть своїх дітей ремеслу. Це та річ, яка завжди підніме на поверхню, допоможе вижити за будь-яких режимів чи урядів, а я завжди допомагатиму українським ковалям…»
У грудні 2007 на відкритті «Різдвяних кувань» ми , на жаль, лише коротко привіталися, обнявшись, не маючи достатньо часу поговорити, але я ніколи не забуду його очей та обличчя, які завжди світилися юнацьким сяйвом. Цим вогнем він запалив серця багатьох молодих людей в усьому світі.
I got it as a present when started to do artist blacksmithing in the end of 1988-beginning of 1989.
The same 1989 year the opportunity to visit countries of the “socialist camp”- like Poland, Bulgaria, Czechoslovakia and others- appeared in the USSR. At this time the idea to use the tourist trip to Czechoslovakia to meet Czech blacksmith came to my mind. The colleague who presented me the book and organized the trip asked me : “ And which blacksmith among those represented in the book would you like to visit ?” . I answered: “Alfred Habermann”. It was mentioned in the book that he lived in Ihlava . But in that time, as it turned out to be, he already moved to Germany. Instead we found ourselves in the workshop of his brother Leopold, where prior to Leopold, worked Alfred himself. So, in this strange way our friendship with the Habermann’s family started/began. Leopold made our with Alfred acquaintance at the blacksmith meeting in the Helfstyn castle in 1989. Already at that time Alfred was the instructor in Venice (Italy) at the courses that took place every year and he at once offered me to fill in the application form to enter 3-month course of blacksmith- restorers. So, thanks to the Alfred Habermann’s efforts, enthusiasm and inspiration of me, in two years I got the scholarship and became the first artist blacksmith who was Alfred Habermann’s student in Venice from the former Soviet Union and from just newly formed independent Ukraine.
Habermann’s art, his attitude to work was, is and will be the example to follow for me. Nothing of minor importance existed for him- everything was done perfect: forge, support /shelf for the tongues, a hammer, chisel, desk- everything shone with perfection. He was an uncompromised person in this.
On the other side his creative works that he forged in spite of their technical professionalism and highly professional perfection always had some kind of novelty of forms, sculptural plasticity, bravery (daring, pluck, boldness) of thought and creativeness.
He always greeted everyone with the smile, travelled all over the world by himself sowing grains/seeds of high craftsmanship.
I will never forget how we came back from the lectures along Grande Canal sitting in “vaporetto” in Venice and he was telling about his grandfather who was a blacksmith. The grandfather was in the captivity in Siberia during civil war , about his father who died during World War II somewhere not far from Odessa in Ukraine and who once said :” Teach your kids some craft. This is the thing that will never let you down; it will help you survive under any regime and government!” Alfred also said the words that I will never forget: “ I will always help Ukrainian blacksmiths …”
In December 2007 during the opening of the “Christmas Forging “ we , to my sorrow, only hugged each other for the short time in the greeting having no time to talk but I will never forget his eyes and his face which were always lit by the youth light, the light which helped to lit the hearts of many young people all over the world.
Sergiy Polubotko
Photo : Johannes Angele
[ Повернутись до переліку новин ]