Ковальська Фабрика АРМА - ковані меблі для спальні, вітальні, кабінета; дашкі, решітки на вікна, навіси, сходи, каміни та камінні набори, поруччя, ворота, паркани, огорожі, вітражі, балкони, настінні декорації, сувернірна продукція.

Каліфорнійська мрія 2008.

Перші враження приголомшливі: 17 годин польоту були варті того, щоб коли не побачити, то хоча б відчути це. Ранковий схід сонця освітив фантастичний вид з вікна – пляж, пальми, океан, безмір якого ми бачили з пагорба, де стояв будинок, у якому нас поселили.
Господарі будинку кілька днів були відсутні, а ключі та холодильник у повному нашому розпорядженні! Тільки напівдикий кіт, якого ми приручили за два дні (він мешкав у будинку вже кілька років, та навіть своєму господарці не дозволяв пестити себе).

Наступні два дні були сповнені райських вражень. Музеї, зокрема музей 2 світ. війни,
визначні місця, давні пам’ятки, державний історичний парк Сан-Дієго, смачнюща морська (кухня) їжа, чудові скульптури на набережній (проект міської влади) – десятки металевих скульптур у пішохідній частині пірсу( набережної, центру міста) на фоні сучасних модернових будівель.

Всі найвизначніші місці ми побачили; почули те, що обов’язково треба було почути:одного разу на вулиці почулося (знов той самий корінь слова), як бард співає відому на весь світ пісню „Готель Каліфорнія”. Так, значить ми там де треба. Все було чудово організовано (всі наші екскурсії були чудово сплановані); один лише недогляд організаторів: міграція китів не була ретельно спланована з нашим візитом на оглядову точку спостерігання за китами, (або так: вона не збіглася з тим часом, коли ми відвідали (оглядове) місце спостерігання за китами тож китів нам побачили не вдалося!

Усе решта було просто чудово – скільки уваги, дружнього ставлення! Їхати не хотілось, та треба було: Гезер МакЛарті, з якою ми спілкувалися всього лише 15 хвилин на фестивалі ковалів у Гельфштині декілька років тому, приїхала з Лос-Анджелесу машиною забрати нас. Дивно, та тих 15 хвилин виявилось цілком достатньо, щоб потоваришувати й зустрітися знову як найкращим друзям! У ковалів у венах справді тече щось не таке, як у решти людей: позитивні емоції та добрі стосунки з’являються так швидко ( і міцно) мов за помахом чарівної палички.

Отже ,Враження накладались одне на одне і,здавалось, ніколи не закінчаться: усілякі музеї, відомий пляж»Венеція» – найкращий в каліфорнії (каліфорнійський пляж) – жив своїм життям: вуличні торгівці, велосипедисти, бігуни,серфінгісти… Продовжувати перелік?

Новий день- і ще більше вражень: Діснеєвський концерт-хол – «блискуче» диво архітектури,ресторан блюзу і джазу, тайська їжа вперше в нашому житті. Національний ботанічний сад став справжнім відкриттям: джунглі,зони тропіків та лісові зони; пустелі, усіяні всіма видами кактусів (і це буйство кольорів та форм вони називають пустелею!). (Кактуси-Це справжня природна енциклопедія для коваля – просто бери й виковуй це в збільшеному масштабі ( ми робили фото кактусів в макро зйомці- то, щоб це буйство форм скувати – то можна просто збільшити ці форми ) все і отримаєш фантастичний дизайн. Було зроблено кілька сот фотографій ( макрозйомка- збільшення деталей) (прямо як у книзі Карла Блосфелда ):вивчай удома і черпай натхнення. У цей момент Сергій відчув, що у минулому житті він народився і жив у пустелі.

Наступного дня в аеропорту Сан-Франціско ковадла були вже без потреби(дивись 1-ий абзац!)– ми пам’ятали Ловела Чапута із фестивалю в Австрії, що відбувся кілька років тому. П’ятихвилинне привітання тоді, декілька років розлуки без жодного контакту – а нас знову приймають тепло, як своїх рідних. Їхній дім став нашим домом і одного дня Сергій мав майстер-клас,а я презентацію в майстерні Ловела, котра, між іншим, чудово обладнана. На демонстрацію ковальської майстерності та слайдову презентацію про стан сучасного українського художнього ковальства навідалось 25 осіб, вони розмовляли, їли пампушки та випили величезну кількість кави ( як на європейські стандарти).
Було видно, що присутні відчули повів свіжих ідей від майстерних українських робіт. Сподіваємося, що цей вітер принесе більше американських ковалів на українські фестивалі ковальського мистецтва наступного року.

Чимало часу ми присвятили ще одній перлині каліфорнії – Сан-Франціско: відомий міст « Золоті Ворота», трамвайчики, вулички, знамениті пагорби, Коїт Тауер, китайське містечко, морські котики на пірсі № 39… Ніколи раніше ані ми , ані подружжя Ловелів не бачили такої кількості папуг, що вільно літають та співають( цей скрип був названий ПІСНЕЮ!!), як в маленькому саду на терасі в Коїт Тауер
Вітні Потер, бібліотекар Каліфорнійської асоціації ковалів, щасливий батько трьох дітей та власник чудової майстерні. Йому випала нагода іще раз (котрий? тисячний?) роздивитись величезні червоні дерева разом зі своїми новими відвідувачами-нами. Це така собі гімнастика для шиї: „О, тільки погляньте, яке високе дерево!” – і погляд іде знизу вгору, до самої верхівки дерева,а потім згори вниз (добрий засіб від остеохондрозу, може через це каліфорнійці так гарно виглядають?).

Ми постійно перебували in hedgehog gloves( в ежовых рукавицах) : ”Бачите цей острів? Там стоїть відома в’язниця Аль Катрас. За її вікову історію ще ніхто не зміг із неї втекти.” -Гаразд, натяк зрозуміли,повторювати не треба, поводимось чемно.
Та ми знудьгувались без роботи, руки свербіли вхопити молота й ударити по розпеченому залізу. І день таки настав – президент Каліфорнійської асоціації ковалів Герб Уфам (як виявилось пізніше, вибраний ще на один термін на каліфорнійській конференції навесні 2008) повіз нас у своїй гігантській машині до тракторного музею міста Вісти – місця проведення конференції

Ось нарешті і музей: уся давня машинерія дбайливо зібрана і представлена на експозиції відвідувачам. Це саме те, чому, нам, європейцям, можна у вас вчитися і заздрити- тому як ви вмієте зберігти СВОЮ ! історію,хоч ви часто повторюєте : «У нас немає такої довгої історії,як у європейців”. В деякій мірі це правда: ваша історія коротша, ніж європейська,та насправді у вас є власна історія, яку, на наш подив ви чудово вмієте зберігти- все , що колись мали!

Тут ми серед парових тракторів вперше в житті побачили обладнання, в якому використовується лише один дизель, що передає енергію пасу, який приводить у дію всі інші механізми в цеху – (горнам, пневмомолотам, свердлильним та шліфувальним верстатам) і все це старанно зібрано, відремонтовано і повернено до життя! Дивовижно!

Тридцятирічний досвід, прекрасна організація, команда, що працює як годинник; численні майстер-класи, змагання молодих ковалів, курси „зроби своїми руками” (інструмент чи троянду), конференція Каліфорнійської асоціації ковалів, вибори її нового президента (Герба Уфама вибрали на другий термін! – Браво, Гербе! Ваші організаторські здібності високо оцінили учасники), розмови про сучасне ведення бізнесу з найкращими бізнесменами (Дороті Стігер, Грег Енг та інші)- перелік заходів конференції можна продовжувати й далі.. У цьому й полягає особливість американських зібрань ковалів: більшість учасників (90%) розглядають ковальство як хобі, тому головний наголос на конференціях робиться на навчанні на відміну від українських чи європейських зібрань, де збираються професіонали.

Але кількість учасників ковальської асоціації вражаюча: 1000 членів тільки в Каліфорнійській асоціації ковалів (порівняйте – в Спілці ковалівУкраїни 100 членів!). Але не треба забувати часовий фактор: 30 років проти 3. Хто зна,
може через 27 років у нашій Спілці ковалів буде 1001 член? Ніхто б не сказав, що на каліфорнійській конференції присутні 300 учасників – вони були практично невидимі, бо всі вибрали собі майстер-клас чи презентацію до душі і порозходились на них. Усі «бджоли» вертались у «вулик» лише під час перерви на обід, де ми знову й знову бачили знайомі обличчя або заводили нові знайомства.

Цікавою була зміна сприйняття навколишнього середовища: щоразу, коли відвідуєш європейські фестивалі, зустрічаєш багато знайомих облич – це обійми, усмішки, розмови (Європа ж маленька!), а тут, хтозна де за горами та океаном, у далекій Каліфорнії почуваєшся скуто – нікогісінько не знаєш! Лише зрідка промінці світла – зустрічаєш одну-дві пари знайомих очей! Та з кожним днем усе більше й більше сяйва усмішок, підбадьорюючих вигуків, розкритих обіймів – чим більше людей ти взнаєш кожного дня, тим швидше перестаєш почувати себе загубленим, відчуваєш чиюсь руку чи плече підтримки!

Така зміна додає великої впевненості – ти в колі сімї, а не прибулець з іншої планети чи континенту… то ми Вже не чужинці?! –клас!

Багато волонтерів музею старовинних тракторів працювали цілісінький день і, мушу визнати, робили це дуже добре(як одні з організаторів ковальських фестивалів в Україні, знаємо наскільки це важливо, аби ковалі були забезпечені всім необхідним, щоб не «повмирали» з голоду і спраги– там були і прохолодні напої, і старанно запаковані в пакети виноград, морква, яблука.селера(а у нас, здається , ніхто не їсть саму селеру як легкий перекус!!)

На одному з майстер класів Ерін Сімонс своїм м’яким та тихим голосом розповідав про те як зробити молоток унікальної, розробленої ним форми; крихітна дівчинка Шон Ловел говорила про те, як розробити дизайн та поєднувати в роботі метал і скло , МакЛарті пояснювала тонкощі французьської чеканки з високим обємом(repoussage) , а її друг показував, як робити виколотку мідних посудин; два брати Бразели давали дві презентації… і це ще не всі майстер-класи, проведені за дні конференції.

І, звичайно ж команда «супер зірок”, що працювала разом із Сергієм на майстер-класі поруч. Працювали всі разом в унісон, але водночас кожен був творцем : за два дні реалізувався колективний проект „Дерево дружби”. День, у який кування закінчилось, був особливим – це булла українська Пасха; тому ідея проекту народилась сама по собі: дерево у вигляді писанки; яйце як символ відродженого життя, розвитку, еволюції; меридіани та паралелі на дереві схожі на типові лінії української великодньої писанки, а центральна частина дерева –як жовток у яйці– це ваш внутрішній світ.

Проект давав місце для творчості кожному; був не догмою,а живою істотою, що зазнає змін із кожним, хто приходить у команду. Мушу сказати, що ці особистості є справжніми знаменитостями: Ловел Чапут, Майкл Бонді, Джозеф Габерман – онук Альфреда Габермана; засновник Каліфорнійської асоціації ковалів Тобі Хічман, власник прекрасної фірми Грег Енг, єдина квітка серед усіх тих чоловіків – жінка-коваль Шон Ловел, коваль угорського походження Тібор Лакі; технік по мікрофонах, відеокамерах та проекторах, Вейн Паріс та інші.

Символіка проекту була ще й ось у чому: за два тижні Івано-Франківськ мав приймати ковальський фестиваль і кувати там мали спільний проект під назвою „Дерево щастя”. Отож кування дерева в Каліфорнії ( один з варіантів дизайну франківської скульптури)було поєднанням двох гілок одного дерева через Атлантику і двох фестивалів, у Каліфорнії та Україні!

Дейв Вогель неодноразово запитував у листах ще до фестивалю яким буде це «Дерево дружби».Відповісти було важко, оскільки невідомо було, що то буде за команда і наскільки професійними будуть її члени. Пізніше виявилося, що такий великий за розміром проект і складністю виконання за такий обмежений період часу і в таких «польових» умовах раніше ніколи не здійснювався за всю тридцятилітню історію Асоціації.

Але хотілось ризикнути і виконати такий складну скульптуру. Та й команда виявилася суперкласною, що дало змогу їй вкластися в два дні, працюючи по змінах- хтось виходить, інший заходить в команду і підхоплює роботу- день був надзвичайно жарким. Витвір було зібрано докупи, ще теплим доставлено на аукціон та виграно 5 тисяч доларів – найбільшу суму грошей, яку коли-небудь заплатили на цьому аукціоні за лот.

Що щасливий власник дерева Дейв Вогель збирається з ним робити, ми не знаємо: чи посадить у саду, щоб вирощувати залізні фрукти, чи залишить його сяяти в музеї сучасного мистецтва? Якщо ж колись воно опиниться на аукціоні Сотбі, то коштуватиме цілий статок через свою історію та відбитки пальців найкращих каліфорнійських ковалів!

Та ось і завершення подорожі. Життєвий досвід, який ніколи не забудеться, теплота
стосунків, нові друзі , таке особливе ставлення до тебе, що відчуваєш себе тепер членами однієї сім’ї… Важко розлучатися… Зачекайте, іще ж і це: заспокійливий шерхіт хвиль, солоний вітер в обличчя, м’який пісок, що лоскоче ступні…

Каліфорнія! Рай? Ще один рай на Землі? Можливо. Рай, де живуть янголи (переважно у Лос -Анжелесі? ( бо янгол англійською- angel, a Los-Angeles –«місто ангелів») – Ні, усюди там

P. S.:
У день нашого від’їзду акула напала на серфінгіста в морі, а добрі каліфорнійці не переставали запитувати: „Ви вже плавали в океані? Ні? Приїжджайте знову покупатися!”
– Можливо, акули все ще голодні???
— Ні, чужинців вони не їдять! – заспокоїли нас!
— (Гаразд,)тоді, може, ще колись приїдемо у цей рай?
…Щось аж надто свербить спина… Янгольські крила ростуть чи що?

головна | про компанію | проекти | приклади робіт | прес-релізи | контакти