Ковальська Фабрика АРМА - ковані меблі для спальні, вітальні, кабінета; дашкі, решітки на вікна, навіси, сходи, каміни та камінні набори, поруччя, ворота, паркани, огорожі, вітражі, балкони, настінні декорації, сувернірна продукція.

Гамора 2008 – ковальський фестиваль в Карпатах.

Проте, не кожен матеріал надається обробці у різних фізичних станах, а метал є саме таким, його можна обробляти гарячим і холодним, твердим і мяким. Навпаки він є і цікавішим, більш активним, маскулінним, він спершу гарячий, м’який, червоний, як вогонь, стає одним цілим з вогнем, потім темний та холодний, його можна ліпити, м’яти, робити форму, та для цього потрібно мати ще вміння, силу, відчуття матеріалу та любити його – метал.

Тоді він піддається вправному майстрові, дає з себе зробити твір мистецтва, чи ужитковий виріб. Тоді відбувається священна дія – розмова, яку знає і чує сам коваль і його матеріал – залізо.

Ковальська громада Ужгорода, останні певно два роки займає досить активну позицію в Україні, вони організовують ось уже другий рік поспіль ковальське свято “Гамора” у Лисичеві; беруть участь у святкуванні музею Ужгородського замку; займаються відновленням Невицького замку, і постійно разом спільно підходять до справи, а у планах ще є багато задуманих цікавих проектів, пов’язаних з металом.

Звичайно, ці акції би не відбулися, якби не постійна робота, любов до ковальства самих ковалів, Сергія Тяско, Яна Потрогоша, а тепер також творчої майстерні “Три Івани”, майстерні «Альфа і Омега», Сергія Перепелиці, Володимира Поповича та інших, без енергії та бажання, яких мабуть ці акції би не відбулися на такому рівні.

Вони також цікаві й кожен індивідуально, як митець, до прикладу Ян Потрогош є автором робіт, які були призерами на міжнародних симпозіумах та конкурсах у Франції, Чехії, Польщі, його цікаве творче мислення, здебільшого це лаконічні форми, конструкції та механізми, виражені у великій та малій пластиці, мобільних об’єктах.

А твори Сергія Тяска відрізняються особливою любов’ю до заліза, зауважуєш як в процесі він відчуває його. Він створює свою філософію та музику у металі. Декоративним моментом часто виступає фактура матеріалу, коснтруктивні з’єднання, виконані чітко і досконало, з мистецьким підходом. Тому й логічним є той факт, що фестиваль “Гамора 2008” відбувся саме за їх ініціативи.

Організаторами ковальського свята були
– Таня Смріга,
- Сергій Тяско,
- Ян Потрогош та інші.

Уже вдруге фестиваль «Гамора» у невеличкому селі Лисичеві проводиться разом з ковальською громадою Ужгорода. Зазвичай, свято фольклорного характеру, обмежувалось представленням народних колективів, традицій, кухні з карпатських регіонів, передусім з Закарпаття.

Вдалим і цікавим є поєднання фольклорної музики разом з динамыкою ковальства, що саме представлено на фестивалі «Гамора» в останні вихідні червня у селі Лисичево, Іршавського району на Закарпатті. Назва свята походить від давньої та однієї з не багатьох діючих в Європі кузні – Гамори на водяному млині. Незвичне для нашого слов’янського вуха слово «гамора» має німецьке походження, Hammer — це молот. На Закарпатті й досі кажуть на великий молот або клепач — гамор. Аналогічні кузні діяли в Німеччині та Словаччині і, скоріш за все, були типовими для території Австро-Угорщини.

Сьогодні „Гамора” – кузня-музей. Раніше тут була паперова мануфактура, а з середини ХІХ століття – кузня, у якій було 5 водяних коліс, кожне потужністю 8 кінських сил. Щороку вироблялось 100 вагонів литва, 120 тисяч лопат і мотик. Експортували продукцію в Югославію, Румунію, Угорщину. Працює Гамора за принципом водяного млина. Вода гірської ріки крутить величезне колесо, яке, у свою чергу приводить в дію молот в кузні.

А ще хотілось би зазначити, що фестиваль в Лисичево, особливий тим, що село, в кінці дороги, в горах, маленьке, а тут велика кузня Гамора на водяному молоті ось уже кілька століть зачаровує своєю автентичністю і застосуванням природи, такою так би сказати органічністю в середовищі. Під час фестивалю селище перетворюється у „живу майстерню”, а також сцену для виставок, музики, танців.

Вся площа біля Гамори заставлена наковальнями та різним ковальським начинням. На території Гамори в ці дні працюють майстри вогню і металу. Дзвін молотів та наковалень, запах паленого вугілля та розжареного заліза створюють настрій та атмосферу ковальського свята.

Незважаючи на те, що фестиваль задуманий як невеликий, камерний, на площі біля Гамори дев’ять наковалень та горна, проте тут зібрались близько 50 майстрів ковальського мистецтва не лише із Закарпаття, а й зі Львова, Івано-Франківська, Кам’янець-Подільська, Києва та Білорусії і за два дні встигли й попрацювати. Тут ковалі не диференціюються за регіонами чи країнами, а просто друзі, які є ковалями. Кожен має намір щось своє показати, хтось виразитись коротко, майстерно і лаконічно, хтось детально і надзвичайно ретельно підходить до своєї роботи, продумуючи кожну деталь.

Минулого року майстри разом працювали над спільною роботою. Загальною темою ковальського свята було виконання елементів для інстальованої біля входу на територію музею Гамори – залізної скульптури. Цікавою є ідея цієї роботи (автор С. Тяско) – основний матеріал – старі залізні смуги, поверхня яких уже з’їла іржа за десятиліття, зверху композиційно поєднані штабом з прокованими отворами – ця частина скульптури символізує старе сухе дерево, де можна й побачити паралель з ковальським ремеслом, яке пережило занепад у ХХ ст. Робота вдалася, ковалі залишили частинку свого мистецтва тут, у Лисичево, біля Гамори на скульптурі-дереві – відродження та активізація Гамори, ковальства на Україні.

Цього року фестиваль був тематичним, тема цікава і здавалось би спершу складна, бо нематеріальна – звук. Як можна втілити звук у металі, по різному, наприклад звук є невід’ємним у роботі над металом у ковальстві, це музика металу. (наприклад, у невеличкому містечку Ібзітц у Австрії – в ковальському центрі, у 1998 році був проведений такий проект як «Звуки мого села», що являло собою поєднання звуків металу у кузнях та виробництвах з джазовими мелодіями), тобто тема, цікава і трактувати, втілювати у матеріал чи у звук можна експериментувати. Метал є матеріалом для створення багатьох деталей та музичних інструментів, а також метал може бути просто матеріалом для творчого, вираження власного розуміння чи певної концепції на тему звук, як художній засіб.

Протягом двох днів фестивалю звук був усюди, дзвін молотків та наковалень, металу, голоси та народні пісні. Інколи навіть тут витав такий звук автентики, якого в нашому швидкому часі важко почути, вловити, а також створити. Протягом двох днів ковалі поодиноко чи з колегами працювали над роботами на тему «Звук». Дуже цікавим був сам процес, за ним спостерігати чи брати участь, а також результат, тому що сприйняття, бачення та звичайно вираження цієї теми в ковальстві у кожного індивідуальне.

Звук у роботі з металом є невід’ємним і важливим, він звучить у різних своїх станах зовсім інакше, коли гарячий чи холодний, коли його гартують, чи кують, багато різних звуків, дуже широка тема, бо є звук у музиці чи як явище, варіантів для власного вираження безліч і цікаво. Тому в часі проведення фестивалю, організаторами свята було продумано певні критерії для визначення та нагородження кращих робіт, а саме – «звук, як музика»; «звук, як фізичне явище»; «звук, як акція».

Протягом двох днів свята спільними зусиллями було викувано та представлено 18 творчих робіт на тему “Звук”. То який він “звук”? Це – скрипка (“Скрипка”, Густі П., Іршава), трембіта (“Трембіта” Попович В., Ужгород), гітара (“Гітара” Зейкан Є., с. Білки Іршав. р-ну), музика (“Музика свята” кузні “Археарт” і “Старовинна кузня”), ноти (“Співаюча нота” Ю. Круш, Білорусія та Б. Попов і А. Зубрицький, Київ); чи це – весела дія, акція (“Тарабарабанка” А. Петрів, М.Комар, Р. Кліщ, Я. Ткачук , Львів – Ів.-Франківськ – Кам.-Подільський – Косів; І. Слободян та М. Бунковський, Львів – медалі), чи розуміння його з позицій фізичного та людського (“Механічна дримба” майстерня “Три Івани”, Ужгород; “Звук” С. Полуботько, А. Рудік, Івано-Франківськ), чи відсутність звуку, як доказ і розуміння його (“Заткайся” Я. Ярмола, Ужгород).

Твори художників-ковалів презентували розмаїтість творчої думки, майстерності, а також позиції та бачення такої непростої квінтесенції, як звук у різних позиціях – це дія, константа і філософія…

Спеціальними нагородами були відзначені: у номінації “Звук, як музика” – “Трембіта” Поповича В. з Ужгорода, виконана з металевих кованих частин, дещо за формою нагадує горн та видає глибокий звук та “Скрипка” Густі Павла з Іршави – майстер працював над нею два дні, доводив її майстерно і скурпульозно з деталями до завершення.

У номінації “Звук, як фізичне явище” – “Механічна дримба” майстерня “Три Івани” (Потрогош Ян, Криванич Аналолій, Путрашик Олег) – цікава робота складна, продумана та викувана конструкція всередині “музичного інструменту” у вигляді зухвалої іронічної форми каструлі, тут звук присутній і як музика і як її заперечення. В цій же номінації відзнаку отримав Ярослав Ярмола з Ужгорода за твір “Заткайся” – лаконічний твір, виконаний за короткий час, ковальськими методами, має вигляд жіночих губ, зашитих металевим джгутом, він являє собою не звук, а його відсутність, тобто відверте бажання цього.

В номінації “Звук, як акція” отримали нагороду за спільну роботу “Тарабарабанка” Петрів Андрій (Львів), Комар Мар’ян (Ів.-Франківськ), Кліщ Роман (Кам’янець-Подільський) та Ярослава Ткачук (Косів), яка являє собою веселий “інструмент” у вигляді кованого прута, на якого нанизані зім’яті молотком бляшанки від напоїв, які в свою чергу в русі дають звук, тарабанять банками, ось такий веселий підхід до серйозної теми.

Та також були відзначені Ігор Слободян та Мар’ян Бунковський зі Львова за постійний звук на площі, тобто протягом двох днів свята вони кували та вибивали металеві медалі, які потім дарували усім бажаючим, постійно створюючи звук.

Цього року організатори намагались урізноманітнити програму фестивалю, тому була задумана ще одна акція-номінація за кращу архітектурну форму в комплексі наметового містечка. Тут було відзначено Юрія Круша з Білорусії, Богдана Попова та Андрія Зубрицького з Києва за інсталяцію індіанського тіппі на території кемпінгу.

Слід зауважити, що свято в цьому році пройшло на високому рівні, вдалося втілити свої плани організаторам, ковалі мали можливість ще раз зустрітися, та звичайно покувати “звук”, тому такого плану зустрічі, спілкування, спільна праця в невимушеній дружній атмосфері стають одним з перших факторів, які популяризують сучасне ковальське мистецтво, надають йому ще більше динаміки і подальших поштовхів та творчих інспірацій для художників-ковалів.

Марта Кравченко
Гамора 2008 – “Звук”

головна | про компанію | проекти | приклади робіт | прес-релізи | контакти