Відомості про автора
Домашня сторінка: http://kf-arma.com.ua
Ольга Полуботько - активістка ковальского руху на Україні, багаторічний координатор фестивалю "Свято Ковалів", дружина видатного українського художника-коваля Сергія Полуботько.
Матеріали до запису
Клацайте по зменшеним зображенням для їх перегляду у повний розмір.
Альфред Габерманн ( 1930-2008), будемо пам’ятати
Вперше з ім’ям Альфреда Габерманна я познайомився завдяки єдиному ґрунтовному виданню з художнього ковальства, що існувало тоді на теренах колишнього Радянського Союзу. Це була книга чеських авторів Густава Семерака й Карела Богмана «Художнє ковальство та слюсарне мистецтво», перекладена російською в 1982-му році.
Підручник цей я отримав в подарунок в 1989 році, коли почав займатися художнім куванням. В тому ж таки 1989-му році в СРСР виникла можливість відвідування країн «соціалістичного табору» – Польщі, Болгарії, Чехословаччини. Тоді ж і визріла ідея використати туристичну подорож до Чехословаччини для знайомства з чеськими ковалями.
Колега, який подарував мені книгу і організував подорож, запитав мене: «З ким із ковалів, представлених у книзі, ти хотів би зустрітися?» Я відповів: «З Альфредом Габерманном». У книзі було згадано, що він живе в Їглаві. Але, опинившись в цьому місті, з’ясувалося, що на той час Альфред Габерманн вже переїхав до Німеччини, тож ми опинилися в майстерні його брата Леопольда, з яким до цього працював Альфред. З такої, в дечому заплутаної подорожі, і почалося знайомство з родиною Габерманнів.
Леопольд познайомив нас з Альфредом на зустрічі ковалів в замку Гельфштин у тому ж 1989-му році. Альфред вже тоді викладав ковальство на щорічних курсах в Венеції (Італія). Він запропонував мені заповнити анкету на проходження трьохмісячних курсів ковалів-реставраторів. Таким чином, завдячуючи зусиллям Альфреда Габерманна, через два роки я отримав стипендію і став першим художником-ковалем з колишнього Радянського Союзу та молодої незалежної України- студентом Альфреда Габерманна в Венеції.
Мистецтво А. Габерманна, його відношення до роботи було, є і назавжди залишиться для мене прикладом для наслідування. Для нього не існувало чогось другорядного, все було виконано бездоганно: горно, підставка для кліщів, самі кліщі та молотки, стіл, підлога в кузні – все сяяло досконалістю. В цьому він був безкомпромісним.
Творчі роботи , які він виконував, попри свою технічну майстерність та професійну досконалість, завжди несли новизну форм, скульптурну пластичність, сміливість думки та креативність.
Він завжди зустрічав всіх із щирою посмішкою, подорожуючи світом і сіючи зерна високого ремесла. Я ніколи не забуду, коли ми, вертаючись з лекцій по каналу Гранде в Венеції, сиділи поруч у «вапоретто», а він розповідав про свого дідуся-коваля, який під час громадянської війни перебував у полоні в Сибіру; про свого батька, який загинув у другій світовій війні недалеко від Одеси. Альфред тоді сказав незабутні для мене слова: «Вчіть своїх дітей ремеслу. Це та річ, яка завжди підніме на поверхню, допоможе вижити за будь-яких режимів чи урядів, а я завжди допомагатиму українським ковалям…»
У грудні 2007 на відкритті «Різдвяних кувань» ми , на жаль, лише коротко привіталися, обнявшись, не маючи достатньо часу поговорити, але я ніколи не забуду його очей та обличчя, які завжди світилися юнацьким сяйвом. Цим вогнем він запалив серця багатьох молодих людей в усьому світі.
Сергій Полуботько,
Голова Спілки майстрів ковальського мистецтва України
