Відомості про автора
Домашня сторінка: http://kansei.com.ua
Розробник та адміністратор веб-сайту Ковальської Фабрики АРМА.
Матеріали до запису
Додаткових матеріалів до цього запису не знайдено.Ладижинець має власну “Золоту рибку”
Наймолодшим учасником першої всеукраїнської некомерційної виставки “Орнаментальне ковальство”, яка проходила в Києві наприкінці травня, був мешканець міста Ладижина Андрій Чепірдак. А одним із більш як півсотні експонатів орнаментального ковальства стала його 20-кілограмова “Золота рибка”.
У творчих елітних колах України нашого Андрія добре знають, а от на Вінниччині про нього мало хто чув. Андрію Чепірдаку 24 роки. У тринадцять – зацікавився ковальською справою, а в чотирнадцять, до дня народження мами, зробив подарунок – табуретку. – Ми як переїхали у 86-ому з Калуша в Ладижин, – розповідає Андрій, – спустилися з сьомого поверху на землю, то я допався до волі… Усе батькові псував – скрізь цвяхи вбивав. Таким був творчий пошук себе як особистості.
Потім батько відкрив майстерню з виготовлення кахелю – там працювала вся сім’я. Також робили каміни. Андрій працював у слюсарному цеху батька. – Коли починав кувати, – розповідає Андрій, – справжньої кузні не бачив. Це тепер у мене вже п’яте горно.
Зараз він майстер. Що ворота зробити, що люстру чи підставку під вазони, а може і троянду – таку, як подарував дружині на День святого Валентина.
Ідеї в основному черпає з природи, інколи це математично прораховані форми. Андрій мріє викувати кістяк коня, впряженого у віз, у натуральну величину – якби лише був замовник на таку роботу…
Про київську виставку дізнався в Івано-Франківську на Святі коваля. Дуже хотів поїхати – насамперед поспілкуватися з однодумцями. Час тиснув, а задумка не приходила. – Ліг спати, – розповідає коваль, – а серед ночі кажу дружині: “Знаю, що буду робити”.
П’ять днів і ночей – по двадцять годин на добу кувалася Рибка на виставку. 2 червня виставка закінчилась, а Андрієва рибка так і залишилась у Києві – переїхала на іншу виставку – комерційну. Ймовірно, скоро “попливе” рибка у чийсь затишний котеджик чи кабінетик. Реальна ціна Андрієвого виробу, як йому сказали кияни, – 700-800 доларів, але він таку ціну на свій перший комерційний експонат поставити не ризикнув – оцінив себе скромніше.
У планах Андрія організувати і відкрити виставку народних майстрів Вінниччини у Ладижині, а ще коваль хоче, щоб його син Іванко, якому зараз усього одинадцять місяців, пішов батьківським шляхом. – Для нього вже маю коваделко, – поділився, ніби найсокровеннішим, – і воно потрібне мені інколи в роботі, але я спеціально не беру. Нехай Ваня сам поставить своє ковадло, де захоче… Звичайно, якщо захоче, нав’язувати йому я нічого не буду.
А поки синок росте, батько шукає помічників-однодумців, людей, близьких по духу. Бо: – Як казав один румунський коваль, один чоловік – то не коваль, двоє – півковаля, троє – коваль…
Розповідала Оксана ГАЙСИН
